Анатолій ПАЧЕВСЬКИЙ, директор ПП ?Радівське?, Герой України

?

Одним з найбільших багатств України в усі часи були щедрі, родючі, екологічно чисті грунти. Але навіть такий скарб можна знецінити недбайливим доглядом, некваліфікованим користуванням або ж просто лінню та байдужістю. Землю треба плекати не один рік, а то й десятиріччя поспіль ? лише тоді вона буде радувати селян щедрим врожаєм.?

Після років радянської влади, коли ?все навкруги ? радгоспне?, наша країна майже втратила культуру обробки грунтів, адже для того, щоб бути дбайливим господарем, людина має знати, що той час, гроші, енергія та натхнення, які вона вклала в цю землю, сторицею повернуться її дітям, внукам та правнукам. На щастя, в Україні вже є приклади династій, що сумлінно працюють в селі, навіть на думці не маючи змінити цю важку, але таку гідну працю, на якийсь більш легкий та привабливий бізнес. Наприклад, приватне підприємство ?Радівське?, яке було засноване після реорганізації колгоспу у селищі Радівка Калинівського району?

Вінницької області.

Засновнику династії ? Анатолію Мартиновичу Пачевському ? за визначний особистий внесок в організацію та забезпечення одержаних найвищих в регіоні показників із виробництва сільськогосподарської продукції та розвиток соціальної сфери, у 2002 році було присвоєне звання Героя України з врученням Ордена Держави та Золотої зірки. Це не єдина нагорода Анатолія Мартиновича. Він також є кавалером ордена ?Дружби народів? (1986), Ярослава Мудрого V ступеня (1999), ?Святого Володимира? (2001) та різних медалей. У 1985 році йому присвоєне звання ?Заслужений раціоналізатор України?, він неодноразово нагороджувався відзнаками ?Відмінник раціоналізації та винахідництва? як України, так?

і Радянського Союзу. У 1986 році Анатолію Мартиновичу Пачевському присвоєне звання ?Кращий за професією серед керівників господарств України?, а 11 лютого 2009 року Міжнародний Академічний Рейтинг популярності ?Золота Фортуна? відзначив Анатолія Мартиновича Пачевського орденом ?За трудові досягнення? IV ступеня. 22 листопада 2007 року він був обраний почесним академіком Української академії аграрних наук.?

По стопах батька пішли і обидва його сини. Старший, Ігор Анатолійович, у 1991 році закінчив той самий факультет ?Механізація сільськогосподарського виробництва? Української сільськогосподарської академії, що його закінчував батько. Молодший, Валентин Анатолійович, у тій же Сільгоспакадемії обрав фах ?Агрохімія та грунтознавство?, зараз працює разом з батьком ? головним агрономом та заступником директора ПП ?Радівське?. Тішать серце Анатолія Мартиновича і старші внуки, які також пішли по його стопах, обравши для себе той самий інженерний факультет Київської сільськогосподарської академії, де навчалися їх дід і татко. Старший, названий на честь діда Анатолієм, закінчує вже п?ятий курс, менший, В?ячеслав, навчається на третьому. Звичайно, вже змалку вони були знайомі з нелегкою працею хліборобів, на літніх канікулах працювали помічниками комбайнерів, тож деякі речі про сільськогосподарську техніку знають краще за своїх викладачів. А нещодавно вони підійшли до діда, та сказали, що хочуть працювати самі, без дорослих. Анатолій Мартинович дав їм старого комбайна, який внуки власноруч відремонтували і зараз, приїжджаючи на літню практику до рідного села, працюють на ньому позмінно, не поступаючись в результатах навіть комбайнерам-асам. Про Анатолія та В?ячеслава Пачевських ? гідних нащадків хліборобської династії, ? навіть була стаття з фото на першій сторінці ?Голосу України? ? газети Верховної Ради.?

З чого ж починався непростий життєвий та робочий шлях Анатолія Мартиновича, який привів його в славетне сьогодення??

Уроженець Тиврівського району Він?ниччини, саме Радівку він вважає своєю ?малою Вітчизною?, адже мати привезла його сюди на початку війни, у віці 2-х років. Батько загинув на війні, за рік до перемоги, тож Анатолія ростили та виховували найближчі для нього люди ? мати та бабуся. Вступити до вищого навчального закладу одразу після закінчення школи Анатолій не зміг ? тяжко хворіла мати, і він залишився у рідному селі працювати причеплювачем у тракторній бригаді, трохи пізніше ? помічником комбайнера. Працьовитого та енергійного парубка помітило керівництво колгоспу ? всього у 18 років він зайняв неабияку посаду ? завідуючого тваринницьким господарством. З низкою обов?язків, які передбачала ця посада, не завжди могли впоратися навіть досвідчені фахівці, комуністи-фронтовики. Тож господарство дісталось йому у геть занедбаному стані, тваринам навіть не було що їсти взимку.?

?

? Я поїхав до директора відгодівельного пункту при цукровому заводі, ? розповідає Анатолій Мартинович. ? Випадково ним виявився мій знайомий, колишній комбайнер, у якого я відразу після школи працював помічником. Тож він виписав 300 тонн жому, завдяки якому ми змогли прогодувати худобу, аж поки не з?явилася свіжа зелена маса.

?

? Не важко було керувати колективом у такому юному віці? На яких засадах ви будували свою діяльність?

? Два головні питання ? це дисципліна та забезпечення кадрами. Це були 1958-59 роки, з працівниками тоді проблем не було. Дівчата, які закінчували семирічну сільську школу, йшли працювати в колгосп. В мене навіть черга була. І, звичайно, я завжди вимагав від працівників сумлінної праці та дисципліни на робочому місті, і цей основоположний принцип я проніс крізь усе життя. Багато в чому завдяки цьому ми й зберегли господарство у лихі часи перебудови, коли все навкруги руйнувалось, розпадались та банкрутували успішні колись господарства.?

Але це було багато років і навіть десятиріч опісля.?

?

У 1960 році Анатолій Мартинович здійснив свою давню мрію ? вступив до Української сільськогосподарської академії на факультет ?Механізація сільськогосподарського виробництва?, а п?ять років по тому, отримавши диплом інженера-механіка сільськогосподарського виробництва, попросився у свою рідну Радівку. Завдяки неабияким організаторськім здібностям, різноманітному досвіду хліборобської праці, з 1969 по 1976 роки Анатолій Мартинович працює головою колгоспу ?Більшовик?, а потім ? головним інженером укрупненого колгоспу ?Росія?, якій він і очолив у 1990 році. Саме тоді, з початком аграрної реформи та паювання землі, Пачевський зібрав людей та сказав: ?Або ми працюємо за принципом, що в нас дисципліна і порядок, або все господарство розберуть і рознесуть по цеглинці, як інші колгоспи порозвалювали і порозкрадали?. Люди, що довіряли своєму керівникові безмежно, бо бачили вже результати його праці, сказали: ?Будемо працювати?. Саме тому, коли сусідні господарства руйнувалися вщент, приватно-орендне підприємство ?Радівське? не лише збереглося, але з кожним роком міцніло та розширювало сферу діяльності. До того ж, Анатолій Мартинович ніколи ? і це принципово ? не брав кредитів. Поширення сфери діяльності, розвиток нових напрямків виробництва та переробки, придбання сучасної техніки, впровадження новітніх високопродуктивних технологій ? все це робилось виключно за рахунок оборотних коштів підприємства. ?Це неймовірно, та й взагалі неможливо?, ? скажуть ті, хто звик шукати не шляхи для втілення рішень, а причини для виправдання власних невдач. ?Не має нічого неможливого? ? вважає Анатолій Мартинович Пачевський.?

?Навіть така проблемна галузь, як тваринництво, яку вважають збитковою дев?ять з десяти керівників агропідприємств, дає ПП ?Радівське? стабільний і неабиякий прибуток.?

?

? Так, невирішених питань та проблем тут вистачає, ? каже Анатолій Мартинович. ? Наприклад, закупівельні ціни на молоко, що їх регулює держава, хоча б цей показник мав би регулюватися виключно ринковими механізмами пропозиції та попиту. Але казати, що галузь взагалі збиткова ? це неправильно. Так вважають лише ті, хто не вміє господарювати та не хоче сумлінно працювати.?

?

І це не пусті слова. ПП ?Радівське? є співавтором з виведення української чорно-рябої молочної породи, має власний племзавод з вирощування молодняку ВРХ. Ця порода користується неабияким попитом завдяки високим товарним показникам ? бо середній добовий приріст молодняку складає 800-900 грамів, а надої в середньому становлять 7 000 літрів на рік. Власне поголів?я ВРХ ? 1300 голів, з них 400 корів, щорічно оновлюється 150-200 племінними телицями. А який автоматичний доїльний комплекс ?Ялинка? встановлено тут! Максимум комп?ютеризації процесу та мінімальне впливання людського фактору на виробництво! Перш, ніж придбати саме це обладнання, Анатолій Мартинович Пачевський об?їздив майже пів-Європи, був у Польщі, Німеччині, Данії, Білорусі. А зараз об?єм молока, що його реалізує ПП ?Радівське?, складає 70% від загальнорайонного.?

Племінна свиноферма, що налічує 2 000 голів свиней, також постачає товарне м?ясо та племінну худобу для реалізації. Вражає чистота та охайність у тваринницьких приміщеннях. Тут старе прислів?я: ?Свиня всюди бруд знайде? здається недоречним жартом, бо чистенькі, мов навмисно причепурені, свиноматки лежать на підстилці зі свіжої сухої соломи. Якби наш візит до свиноферми не був цілком випадковим та незапланованим, можна було б подумати, що до приїзду журналістів тут робили генеральне прибирання. Але ж ні. Саме така охайність та добротність ? в усьому господарстві, куди не кинь оком.?

Така ситуація і в рослинництві. Землі, що їх ПП ?Радівське? орендує у селян, не найкращі по вмісту гумусу та іншим показникам, але ж таких врожаїв, як збирають в Радівці, немає більше ні в кого в районі. Завдяки впровадженню новітніх технологій, грамотним сівозмінам, інтегрованій системі захисту від бур?янів, шкідників та хвороб усіх культур та внесенню добрив, 80-90 центнерів з гектару озимої пшениці, 70 цга ячменю, 540-550 цга цукрового буряку та 250-260 цга картоплі ? тут не рідкість, а повсякдення. ПП ?Радівське? має статус насіннєвого господарства першої групи з вирощування зернових культур, тож щороку реалізує насіння всіх зернових культур господарствам району, області та інших областей України. Левова частина врожаю продається як товарне зерно, приблизно дві тонни зернових йде щодня на корм худобі ? це більше, ніж в декількох господарствах разом узятих.?

Сьогодні приватне підприємство ?Радівське? не просто прибуткове розгалужене господарство, а оазис добробуту та стабільності у бурхливому морі сучасної агропромислової галузі. Крім виробництва сільськогосподарської продукції, тут є власна переробка ? крупорушка, млин сортового помолу зерна на борошно, макаронний та кондитерський цехи, а також пилорама, столярна майстерня, їдальня, перукарня. Кожен рік у господарстві ведеться реконструкція старих приміщень чи будівництво нових, для чого був створений окремий будівельний підрозділ, працівники якого не сидять без роботи. Заробітна плата у ПП ?Радівське? видається стабільно та без затримок, підприємство не має ніяких заборгованостей перед податковою інспекцією, Пенсійним фондом та фондами соціального страхування. Щороку 50 кращих робітників за рахунок підприємства відпочивають у санаторіях, де мають можливість пройти медичне обстеження та отримати оздоровчі процедури.?

Доброю традицію стало на підприємстві підбиття підсумків напередодні Нового року. У святковій атмосфері Анатолій Мартинович детально розповідає працівникам ?Радівського?, як пройшов рік, що вдалося, а над чим ще треба попрацювати. Ті, хто сумлінно працював протягом року, отримують не лише грамоти та подяки, але й цінні подарунки. Після закінчення офіційної частини починається святкування ? з піснями, танцями, номерами художньої самодіяльності. Це також потрібно, і це також важливо для формування колективу ? впевнений Анатолій Мартинович. ? Бо людина, що добре працює, має й добре відпочивати. Тож святкують тут і 8 Березня, і День Перемоги, коли сам Анатолій Мартинович Пачевський, поруч з сільським головою, йде попереду колони до пам?ятника загиблим воїнам, де відбувається мітинг та урочисте покладання квітів. А потім, за накритими столами, ветерани та учасники бойових дій пригадують лихі воєнні роки та перші повоєнні п?ятирічки, коли відбудовувалося народне господарство.?

Вся соціальна сфера Радівки також розвивається виключно завдяки вдалому господарюванню Анатолія Мартиновича, адже за рахунок очолюваного ним підприємства були відремонтовані приміщення школи та дитячого садочка, придбано сучасне обладнання для медичного пункту, ведеться реконструкція Будинку Культури, забезпечене харчування дітей дошкільного та шкільного віку протягом всього року.

Піклуючись не лише про матеріальний, але й про духовний розвиток селян, Анатолій Мартинович побудував нову церкву, де був не лише ініціатором та ідеологом, але й головним архітектором, головним виконробом і, навіть, як він сам шуткує, головним дизайнером.?

Широкий кругозір, різносторонність інтересів та творчість натури ? саме ця риса найбільш вражає при особистому знайомстві з Анатолієм Мартиновичем Пачевським. Здавалось би, керівництво таким великим господарством не має залишити йому навіть хвилини вільного часу, але ж, не дивлячись на вік та постійний брак часу, керівник ПП ?Радівське? знаходить сили та наснагу і для суспільної діяльності (із 1990 року Анатолій Мартинович ? депутат Вінницької обласної ради I-II та III-IV скликань, депутат Калинівської районної ради III скликання, голова Громадської організації ?Діти війни?) і для творчості. Вір?ші, публіцистичні статті з широкого кола соціально-економічних питань ? і тут він досяг неабияких висот ? у 1996 році його обрано академіком Національної академії проблем людини, у 1998 році ? членом Національної спілки журналістів України. 26 серпня 2004 р. Міністерство культури України нагородило його Почесною відзнакою ?За досягнення в розвитку культури та мистецтва?, а за книгу ?Філософія успіху? у 2010 році він був удостоєний звання лауреата Міжнародної премії ім. Г.Сковороди з врученням диплома та нагрудної відзнаки. Зараз Анатолій Мартинович працює над книгою, на сторінках якої він філософськи осмислює весь свій величезний господарський, політичний, суспільний та життєвий досвід. А редакція журналу ?Інвест-Україна? щиро бажає Анатолію Мартиновичу довгих років плідної праці та досягнення нових господарських та творчих вершин.?

Валентина БИКОВА

?